Украинская православная церковь. Заявление епископата украинской православной церкви Епископат упц мп персоналии

Текст Обращения опубликованный на сайте Информационно - Просветительского отдела УПЦ, приводим ниже без изменений.

"ЗВЕРНЕННЯ

єпископату Української Православної Церкви

до кліру, чернецтва та мирян

з нагоди 1030-ліття Хрещення Київської Русі

Всечесні отці, чесне монашество, дорогі брати і сестри!

Минає 1030 років із того часу, коли святий рівноапостольний князь Володимир прийняв хрещення сам і привів до Христа свій народ. Звідси, з берегів Дніпра, християнська віра поширилася у сусідні землі, внаслідок чого для всього східнослов’янського світу Київ став «другим Єрусалимом», а Дніпро - «другим Йорданом».

Хрещення Русі відкрило нову епоху в історії нашого народу. Світло Христової віри змінило духовне, моральне, суспільне і державне життя Київської Русі. Наші предки пізнали істинного Бога, заповіді Якого змінили їхні язичницькі звичаї.

Одним з найактуальніших для України наслідків прийняття віри в Єдиного Істинного Бога стало укріплення єдності давньоруського суспільства, єдності між племенами, які входили до складу Київської держави. Основою цієї єдності стала Київська Митрополія, законною і повноправною наступницею якої є Українська Православна Церква. Без перебільшення можна сказати, що саме православна віра і Православна Церква сформували душу нашого народу та сприяли розбудові нашої державності.

Сьогодні наша Церква постала перед багатьма викликами. Протягом останніх місяців в інформаційній сфері нашої країни не стихають суперечки щодо можливості надання Томосу про автокефалію. Ми підтверджуємо, що наявний канонічний статус нашої Церкви на теперішній час є цілком достатнім для того, щоб вона плідно звершувала свою місію серед свого народу. Спроби змінити цей статус призведуть лише до обмеження прав і свобод, якими наділена наша Церква, маючи права широкої автономії. До того ж, ці спроби не вилікують, а лише поглиблять розкол як в Українському Православ’ї, так і в українському суспільстві. Це стосується і можливого створення в Україні паралельної церковної юрисдикції.

Водночас ми спостерігаємо намагання зовнішніх сил перетворити Церкву на складову геополітики, ідеології та державної безпеки, про що в публічному просторі говориться відкрито. Такі заяви й такі намагання викликають у нас стурбованість, адже це суперечить покликанню Церкви. Українська Православна Церква виступає на захист канонічних основ свого буття, на захист своїх віруючих, яких часто шельмують та виганяють із храмів, на захист внутрішньої церковної свободи від втручання політичних сил.

Переконані, що Церква Христова не повинна бути інструментом у руках будь-якої держави чи політичної ідеології, звідки б вона не походила. Адже, Господь Іісус Христос заснував Церкву Свою не для обслуговування інтересів Римської імперії, в часи якої Він народився, звершував Свою спасительну місію, помер і воскрес. Господь заснував Свою Церкву для спасіння людських душ.

Разом з тим, це не означає, що Церква має бути відстороненою від народу та актуальних проблем, які переживають реальні люди, суспільство чи держава. Українська Православна Церква виховує в людях справжній патріотизм, тобто любов до Бога, до свого ближнього і Вітчизни. Тільки такий патріотизм може бути здоровим фундаментом для утвердження держави.

Висловлюємо жаль тим фактом, що діячі церковного розколу використовують сьогодні владу для того, щоб виправдати та легалізувати свій гріх проти Церкви. Прикро, що їхня деструктивна діяльність, постійні інформаційні випади та наклепи проти Церкви приводять до того, про що попереджав святий апостол Петро: «через них дорога істини буде в ганьбі» (2 Пет. 2:1-2). Внаслідок цього багато людей, які могли б прийти до лона Церкви, не приходять тому, що спокушаються такою діяльністю. Сподіваємося, що ті, хто так чинять, усвідомлять наслідки своїх дій і припинять завдавати шкоду Церкві Христовій.

Звертаємося також до всього духовенства Української Православної Церкви. Дорогі отці і браття! Єдність нашої Церкви безпосередньо залежить від нас! Ми поставлені «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28). Наше служіння полягає не в тому, щоб проповідувати якісь культурні чи політичні ідеї. Коли будь-яка світська ідеологія проникає в Церкву і руйнує її єдність, то наше завдання словом і ділом протистояти цьому та проповідувати людям не ту чи іншу земну ідеологію, а Христа - Який розпростер руки Свої на Хресті, щоб об’єднати всіх. Церква існує для того, щоб об’єднувати, а не розділяти людей. Отож, «Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділень, а щоб ви з’єднані були в одному дусі та в одних думках» (1 Кор. 1:10).

Наші особливі слова сьогодні звернені до тих чад Української Православної Церкви, які проживають на Донбасі і страждають від бойових дій:

Брати і сестри! Ви не одинокі у ваших випробуваннях. Вся наша Церква нині молиться, співпереживає, допомагає і буде продовжувати молитися, співпереживати та допомагати вам. Ваші страждання і ваша біль відгукується болем у наших серцях. За словами апостола Павла, «страждає один член, з ним страждають усі члени» тіла, тобто Церкви Христової (1 Кор. 12:26). Висловлюємо вдячність архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім мирянам тієї частини Донбасу, де палахкотить полум’я війни, за вашу мужність, за перебування зі своєю паствою, за терпляче несення випробувань, котрі випали на вашу долю. Молимося Всемилостивому Богу і віримо, що війна скоро закінчиться і Бог кожну сльозу з очей ваших зітре (Одкр. 21: 4).

Святкуючи річницю народження нашого народу у Христі, ми маємо не лише згадувати про минуле й говорити про теперішнє, але й думати про майбутнє. Основним покликанням Церкви Христової на всі віки є виконання заповіді Спасителя: «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мф. 28:19). Несення Слова Божого людям, які будучи навіть охрещеними, не живуть життям у Христі, - є найпершим і постійним нашим завданням.

Проповідь серед людей, які поки-що є далекими від Христа, місія серед молоді, діалог з інтелігенцією, з людьми, які мають сумніви у вірі, а також діалог з невіруючими, і загалом з усіма верствами нашого народу - все це є змістом місії Церкви в сучасному суспільстві. Соціальна діяльність - допомога бідним і знедоленим, переселенцям, всім людям, що страждають від війни на Сході України, - це втілення християнської любові, яку очікує від кожної віруючої людини Господь. А тому в умовах тих викликів, які сьогодні стоять перед Церквою, ми маємо трудитися на духовній ниві ще більш наполегливо, адже за словами святого апостола Павла: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2 Кор. 6:2).

У день великої річниці - 1030-ліття Хрещення Київської Русі - підносимо молитовну вдячність і славослов’я в Трійці славимому Богу - Отцю і Сину і Святому Духу за дар хрещення. Молимось, щоб Господь сподобив нас бути достойними продовжувачами духовної справи святого рівноапостольного великого князя Володимира, берегти святу Православну віру та втілювати її в справах любові, милосердя і миру!

Благословення Боже нехай перебуває з усіма нами!

Публикации

Патриархия.ru

Проповіді Предстоятеля

ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Седмица 13-я по Пятидесятнице. Прп. Пимена Великого (ок. 450).

Прпп. сщмч. Кукши и Пимена постника, Печерских, в Ближних пещерах (после 1114). Свт. Осии исп., еп. Кордувийского (359). Свт. Ливерия исп., папы Римского (366). Прп. Пимена Палестинского (ок. 602). Мц. Анфисы. Прп. Саввы.

Сщмч. Михаила Воскресенского пресвитера и с ним 28-ми мучеников (1918); сщмч. Стефана Немкова пресвитера и с ним 18-ти мучеников (1918); сщмч. Павла Фокина пресвитера (1918); сщмчч. Иоанна Лебедева, Иоанна Смирнова пресвитеров и прмч. Мефодия Иванова (1937); сщмч. Александра Цицерова пресвитера (1939); сщмч. Владимира Соколова пресвитера (1940); св. Димитрия Крючкова исп., пресвитера (1952).

2 Кор., 186 зач., VIII, 7–15. Мк., 11 зач., III, 6–12. Прп.: Гал., 213 зач., V, 22 – VI, 2. Мф., 10 зач., IV, 25 – V, 12.

Страна: Россия

Биография:

Родился 18 ноября 1979 г. в семье служащих в г. Скопине Рязанской обл. В 1995 г. окончил среднюю школу № 2 г. Скопина. В 1995-1997 гг. обучался в Рязанском духовном училище.

В 1997 г. поступил на 3-й курс Калужской духовной семинарии, которую окончил в 1999 г.

В 1999-2003 гг. обучался в Санкт-Петербургской духовной академии. В июне 2005 г. защитил дипломную работу по теме «Общество Иисуса (иезуиты). Контрреформационный аспект деятельности».

7 апреля 2000 г. в храме святого апостола Иоанна Богослова СПбДА ректором Санкт-Петербургских духовных школ архиепископом Тихвинским Константином поставлен во чтеца.

По окончании обучения в СПбДА решением Учебного комитета Русской Православной Церкви направлен в распоряжение управляющего Рязанской епархией для преподавательской деятельности в Рязанском духовном училище и в августе 2003 г. назначен преподавателем предметов История Русской Церкви и Общецерковная история.

В 2003-2004 гг. — эконом Рязанской духовной семинарии.

7 ноября 2004 г. в кафедральном соборе Рождества Христова г. Рязани архиепископом Рязанским и Касимовским Павлом рукоположен во диакона.

15 февраля 2005 г. в кафедральном соборе Рождества Христова г. Рязани архиепископом Рязанским Павлом рукоположен во иерея.

15 марта 2005 г. назначен проректором по учебной работе Рязанской духовной семинарии. 10 апреля 2005 г. награжден правом ношения набедренника и фиолетовой камилавки.

10 апреля 2006 г. назначен настоятелем подворья Спасо-Преображенского мужского монастыря г. Рязани на территории ГУЗ «Рязанская клиническая больница им. Н.А. Семашко».

В 2006 г. ко дню Святой Пасхи награжден правом ношения наперсного креста.

В июне 2007 г. решением Ученого совета Рязанской духовной семинарии назначен руководителем сектора повышения уровня духовного образования священнослужителей Рязанской епархии.

В 2010 г. проходил профессиональную переподготовку в Московской академии государственного и муниципального управления.

5 марта 2010 г. назначен благочинным 1-го Скопинского округа и настоятелем Никольского храма г. Скопина.

23 июля 2011 г. в Преображенском соборе Рязанского Кремля архиепископом Рязанским Павлом пострижен в мантию с именем Владимир в честь святого равноапостольного князя Владимира.

1 августа 2011 г. освобожден от должности проректора по учебной работе и назначен первым проректором Рязанской духовной семинарии. 22 августа 2011 г. назначен и.о. наместника Спасо-Преображенского монастыря г. Рязани.

Решением Священного Синода от 6 октября 2011 г. (журнал № 135) избран епископом Скопинским и Шацким.

25 ноября 2011 г. в рабочей Патриаршей резиденции в Чистом переулке Святейший Патриарх Кирилл возглавил чин наречения архимандрита Владимира во епископа Скопинского.

2 декабря 2011 г. за Божественной литургией в Храме Христа Спасителя в Москве Святейший Патриарх Кирилл возглавил хиротонию архимандрита Владимира во епископа Скопинского и Шацкого.

Образование:

1999 г. — Калужская духовная семинария.

2003 г. — Санкт-Петербургская духовная академия.

2010 г. — Московская академия государственного и муниципального управления.

Епархия: Скопинская епархия
(Правящий архиерей)

Научные труды, публикации:

Слово архимандрита Владимира (Самохина) при наречении во епископа Скопинского и Шацкого.

Дфокумент, с помощью которого часть духовенства, причастного к созданию «Киевского патриархата», объявила о своем выходе из этой структуры, открывает «тайны» 90-х, времен, когда раскол набирал свои обороты.

З аявление

Епископов Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата

Мы, митрополит Переяславский и Сичеславский Антоний, архиепископ Винницкий и Брацлавский Спиридон, епископ Житомирский и Овручский Софроний, епископ Харьковский и Полтавский Роман, епископ Яготинский Иоанн ЗАЯВЛЯЕМ О СВОЕМ ВЫХОДЕ ИЗ УКРАИНСКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ КИЕВСКОГО ПАТРИАРХАТА. Этот выход мы мотивируем тем, что УПЦ КП является Церковью неканонической и неблагодатнОЙ, не руководствуется канонам православной церкви.

Еще с момента возрождения УАПЦ митрополит Иоанн (Бондарчук) утверждал, что эта Церковь является канонической и все хиротонии епископов являются законными. Но впоследствии эти его утверждения стали сомнительными, так как до сих пор неизвестно, кем именно был рукоположен архиепископ Василий (Бондарчук). Эти сомнения подтвердились и после писем митрополита Иоанна в Московскую Патриархию и статьями, которые были опубликованы в прессе, где он прямо говорил, что епископат УАПЦ является неблагодатным.

После объединения УАПЦ и части УПЦ во главе с Филаретом (Денисенко) наши сомнения немного развеялись, так как последний утверждал, что в скором времени Киевский Патриархат будет признан. Но после поездки в Константинополь в июле 1992 Филарет резко сменил ориентацию, говоря, что путь признания может затянуться на долгое время. Это обусловлено тем, что Филарета, лишенного сана, не признает весь православный мир. И пока он будет находиться в числе епископата, в диалог с УПЦ КП никто вступать не будет. Это подтвердил и предстоятель Грузинской Православной Церкви во время визита к нему делегации УПЦ КП во главе с митрополитом Антонием. Но, несмотря ни на что, Филарет постепенно узурпировал власть в Церкви, прикладывая все усилия к тому, чтобы стать Патриархом.

Во время проведения Всеукраинского Православного Собора в Киеве нам стало известно, что наши хиротонии недействительны, что до сих пор от нас тщательно скрывалось. Это снова вызвало у нас глубокие сомнения в благодатности Церкви.

После Собора власть Филарета стала еще более жестокой. Он стал совсем пренебрегать епископатом УАПЦ, пренебрегать канонами Церкви, заботясь только о своем кресле. Например, как может человек с высшим духовным образованием, хорошо знающий каноны Церкви и знающий о том, что на одной кафедре не может быть два епископа с одинаковыми титулами, настаивать на том, чтобы за ним сохранился титул митрополита Киевского в то время, когда Патриарх носит этот же титул.

Пренебрегая новоизбранным Патриархом на Соборе Филарет заявил, что без него Киевский Патриархат не сможет существовать. Пренебрежение к Патриарху проявляется еще и в том, что никогда Филарет не идет на прием к нему, но вызывает Патриарха к себе в кабинет.

Последние события, которые сложились в Церкви, тоже вызвали у нас беспокойство и возмущение. В отсутствие митрополита Антония, Управляющего делами Киевской Патриархии, по приказу Филарета было совершено вооруженное нападение на его кабинет. Когда митрополит Антоний с благословения Патриарха, поехал на лечение, были сделаны провокационные заявления о том, что митрополит обвинялся в хищении епархиального имущества и средств. Но кроме личных вещей митрополит Антоний отъезжая ничего не брал. Тем более, на счету Киевской епархии и по сегодняшний день насчитывается 100 000 000 рублей. О каком же разграбление может идти речь? Оценивая последние события, митрополит Антоний действительно обратился к Патриарху Московскому, зная, что все действия в отношении него не являются случайными.

В Житомирской, Харьковской, Винницкой и других епархиях по указанию Филарета тоже произошли беспределы в отношении архиереев, шантаж, запугивание, угрозы.

В своих последних интервью Филарет отмечает, что идет очищение Церкви от архиереев, моральное состояние и порядочность которых его не устраивает. Но о какой морали и порядочности может говорить человек, который за аморальный образ жизни был лишен сана Церковью, которой он служил, человек, который пренебрегает мнением иерархов православного мира и презирает каноны Церкви, использует их так, как это выгодно ему.

Основой каждого государства есть закон и долг каждого его гражданина строго придерживаться этого закона. Тем более, нарушение канонов Церкви является недопустимым в Православии. Видя, как эти каноны игнорируются Филаретом и его сторонниками, мы окончательно решили выйти из УПЦ КП. Это ни в коей мере не означает, что мы являемся предателями национальной Церкви, как нас теперь некоторые называют. Мы патриоты нашего независимого государства и стремимся к независимой Украинской Церкви. Влившись в законную Церковь, своими молитвами и посильным трудом мы хотим ускорить предоставление независимости нашей Украинской Православной Церкви.